ХРИСТИЯНИН І ЗАКОН
Коли людина увірувала в Ісуса Христа, вона хоче догодити Йому, своєму Спасителю. Одразу виникає питання, як вона може це зробити? Чи є якісь чіткі обов’язкові правила, яких вона може дотримуватись, щоб бути хорошим християнином?
Першим поштовхом часто є те, що люди думають, що вони повинні дотримуватися закону Мойсея. Проте більшість людей інтуїтивно усвідомлюють, що їм не потрібно приносити в жертву тварин або їхати до Єрусалиму на свято Кучок. Щоб розв’язати це протиріччя, вони поділяють закон на «церемоніальний закон» (який більше не потрібно виконувати) й «моральний закон» (якого все ще треба дотримуватися), який забороняє певну поведінку (вбивство, крадіжку тощо).
Бажання догодити Господу Ісусу є добрим. Але дотримання закону Синая — це не шлях. Законницьке ставлення веде до абсолютно хибного способу мислення – і це заважає нам жити відповідно до наших стосунків з Господом Ісусом і з Отцем. Це також позбавляє нас миру, яким може й повинно насолоджуватися кожне Боже дитя (Рим. 5,1). Без внутрішнього миру неможливо досягти прогресу в істині.
Що про це говорить Біблія? Подальші запитання та відповіді на них проливають світло на це.
14.1 Чи можна бути праведним перед Богом, дотримуючись закону?
Я мушу відповісти на це запитання (можливо, на подив деяких читачів): «так» — теоретичне «так». Бо в Біблії сказано: «І будете додержувати постанов Моїх та уставів Моїх, що людина їх виконує й ними живе» (Лев. 18,5; пор. Рим. 10,5).
Проте треба додати: де-факто (практично) ні. Природна людина просто не має сили виконувати закон. Павло каже: «Було неможливе для Закону, у чому був він безсилий тілом [точніше: через плоть]» (Рим. 8,3); і в Рим. 3,20 сказано: «Жадне тіло [тобто ніяка людина] ділами Закону не виправдається перед Ним».
Якщо хтось не бачить цього, він не тільки помиляється, але й повністю перевертає євангелію з ніг на голову (див. Гал. 1,7).
Ми виправдані вірою, а не ділами (Рим. 3,28; Гал. 2,16).
14.2 Хіба закон поганий?
Ні! Як те, що дав сам Бог, могло бути поганим саме по собі? Але дозвольмо Біблії говорить самій за себе: «Тому то Закон святий, і заповідь свята, і праведна, і добра» (Рим. 7,12).
Але той факт, що закон хороший (і прийшов від Бога), - як ми побачимо, - не є доказом того, що християни повинні його дотримуватися.
14.3 Для чого Бог дав закон?
Якщо ви щойно прочитали Рим. 3,20, ви вже знайшли відповідь: «Законом бо гріх пізнається». Якось я запитав молодого чоловіка, який навернувся, читаючи Біблію: «Яка книга Біблії спонукала вас до покаяння?» Він дав відповідь, яка мене здивувала (я очікував, що він скаже, що це одна з Євангелій). Натомість він сказав: «Прочитавши п’ять книг Мойсея, я зрозумів, що Бог святий, а я грішний». Через закон приходить пізнання гріха. Див. також 14.6.
14.4 Для кого було призначено закон? Хіба також не для християн?
Бог дав закон ізраїльському народу (Вих. 19). Він вибрав цей народ і благословив його, серед іншого, давши багато вказівок, щоб регулювати їхнє щоденне життя. Водночас Він у такий спосіб випробовував людину (використовуючи Ізраїль як приклад): чи буде вона (або деякі з них) дотримуватись Божих заповідей? Відповідь була заперечною. Вони не дотримувалися закону – бо грішна людина не може.
Бог ніколи не ставив під цей закон іншого народу, окрім ізраїльського: «І хто інший такий великий народ, що має постанови й закони такі справедливі, як увесь той Закон, що я даю перед вами сьогодні?» (Повт. Зак. 4,8).
Якщо ви не єврей, то ви ніколи не були «під законом» і не перебуваєте під ним як християнин. Павло прямо каже: «Ви бо не під Законом, а під благодаттю» (Рим. 6,14).
І навіть якщо ви маєте єврейське походження й стали християнином, ви не перебуваєте під законом. Христос відкупив вас від нього – і дорого заплатив за це: «Христос відкупив нас від прокляття Закону, ставши прокляттям за нас» (Гал. 3,13).
14.5 Закон скасовано?
Християни не «під законом» (Рим. 6,14). Однак не зовсім правильно говорити, що закон помер, був скасований або, що стосується його повноважень, перерваний. Біблія так ніколи не говорить. Закон не помер, навіть через смерть Христа. Навпаки, на хресті, коли Христос став прокляттям і Його було зроблено гріхом (Гал. 3,13; 2 Кор. 5,21), коли святий Бог судив Його, авторитет Закону підтримано, як ніколи раніше.
Крім того, той факт, що існує законне застосування закону, а саме для засудження невіруючих (1 Тим. 1,9 – див. 14.6), – доводить, що закон жодним чином не мертвий, не розп’ятий і не скасований. Ні, ми мертві: не тільки мертві з Христом (Рим. 6,8), але недвозначно померли для закону (Гал. 2,19) і стали мертвими для закону (Рим. 7,4). Ми з’єдналися з Христом у Його смерті, ми мертві разом з Ним. Таким чином ми звільнені як від влади гріха, так і від закону (Рим. 6,18.22; 7,6).
14.6 Невже сьогодні немає людей, які ще можуть мати користь від закону?
Так, є. Павло писав Тимофію, що закон потрібно застосовувати належним чином. Говорячи це, він наводить цілий список людей, які – навіть якщо вони не належать до народу Ізраїлю – можуть мати користь від закону (1 Тим. 1,8-10):
«А ми знаємо, що добрий Закон, коли хто законно вживає його, та відає те, що Закон не покладений для праведного, але для:
- беззаконних та для неслухняних;
- нечестивих та грішників;
- безбожних та нечистих;
- зневажників батька та зневажників матері;
- душогубців;
- розпусників;
- мужоложників;
- розбійників;
- неправдомовців;
- кривоприсяжників, і для всього іншого, що противне здоровій науці…»
Якщо закон покладений — недвозначно — «не для праведного», а для безбожних, як можна сказати, що він є правилом життя для християн.
14.7 Якщо християни не перебувають під законом, чи означає це, що вони можуть продовжувати грішити?
Цей висновок часто роблять і висувають як контраргумент, але він неправильний. Павла також звинувачували в тому, що він дотримувався такої точки зору, і він просто називав це звинувачення богохульством: «І чи не так, як нас лають, і як деякі говорять, ніби ми кажемо: Робімо зле, щоб вийшло добре?...» (Рим. 3,8; пор. Рим. 6,1.15).
Якщо тим, хто був під законом, не дозволено грішити ні за яких обставин, то тим більше тим, хто під благодаттю! Вони набагато глибше і ближче пізнали Бога, а саме як Бога любови, який віддав свого Єдинородного Сина, щоб розв’язати проблему гріха. Ті, хто відчув цю безмежну любов і благодать Бога, вдячні Богові й, безсумнівно, не хочуть грішити знову. Це означало б зловживати благодаттю як дозволом жити грішним життям (Юд. 4).
Бог ввів нас у християнську свободу. Варто зазначити, що:
• гріх ніколи не є ознакою свободи, а ознакою рабства. До нашого навернення ми були «рабами гріха» (Рим. 6,17.20). Тепер ми «звільнені від гріха» (Рим. 6,22);
• християнська свобода — це не тільки свобода більше не грішити, але також свобода або здатність знаходити радість у Господі Ісусі: «А де Дух Господній, там воля. Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося...» (2 Кор. 3,17.18).
14.8 Якщо закон не є правилом життя християнина, то що тоді є правилом?
Це дійсно чудово: Бог дає нам щось, а краще сказати, когось як ціль і мету нашого життя. Нашим стандартом є не закон (або навіть закони, кодекси поведінки тощо), а Христос. Він має наповнити наше життя та думки. Святий Дух є провідником. Він показує нам Христа і Його красу. І Він дає нам силу наслідувати Христа й догоджати Йому (Рим. 8,4; Гал. 5,18). Отже, Христос стає стандартом для всього в нашому житті:
• ми не маємо догоджати собі (шукати власної вигоди), «бо й Христос не Собі догоджав…» (Рим. 15,3);
• ми повинні приймати один одного, «як і Христос...» (Рим. 15,7);
• ми повинні ходити (поводитись) в любові, «як і Христос...» (Еф. 5,2);
• чоловіки повинні любити своїх дружин, «як і Христос...» - і плекати і піклуватися про них, «як про Христа ...» (Еф. 5,25.29);
• ми повинні прощати один одного, «як і Христос...» (Кол. 3,13);
• ми повинні «поводитись так, як Він...» (1 Ів. 2,6, пор. 1 Ів. 3,16).
Підсумовуючи, Павло каже: «Будьте наслідувачами мене, як і я Христа» (1 Кор. 11,1). Це - і ніщо інше, навіть не закон - є стандартом і мотивацією для християн.
14.9 Так що християни можуть (оскільки вони не під законом) красти, вбивати тощо?
Ні! Візьмемо приклад: закон каже «Не кради». Як щодо цього поводиться християнин, який не перебуває під законом?
Християнин спілкується з Христом і наслідує Його. Він сказав: «Блаженніше давати, ніж брати» (Дії 20,35), і це стосується праведного отримання, а не крадіжки. Коли перед нами ці слова, ми хочемо давати, а не брати. І ми, безсумнівно, не хочемо брати те, що нам не належить. У цьому сенсі Павло каже: «Хто крав, нехай більше не краде, а краще нехай працює та чинить руками своїми добро, щоб мати подати нужденному» (Еф. 4,28). Хіба це не набагато вищий стандарт, ніж «ти не повинен...»?
Те саме стосується питання вбивства: християнин має справу з Христом. Христос нікому не заподіяв шкоди, а «ходив… добро чинячи й усіх уздоровлюючи» (Дії 10,38). Хіба це не розв’язує питання?
Так само й з одруженням. Для християнина це не питання «не чини перелюбу», але він має на думці, що шлюб є зображенням Христа та зібрання (Еф. 5,22 й далі).
І так можна було б продовжувати. Благодать навчає нас у всіх сферах життя, «щоб ми… жили помірковано та праведно, і побожно в теперішнім віці» (Тит. 2,12).
Таким чином християнин виконає праведні вимоги закону (Рим. 8,4), але це не буде його метою. Його мета набагато вища: щоб «Христос відобразився в ньому», щоб він наслідував Його приклад (1 Пет. 2,21).
14.10 Чи закон є дороговказом для практичного життя християнина? А якщо ні, то як ми можемо догодити Богові?
Ми вже цитували вірші (наприклад, 1 Тим. 1,8-10), щоб показати, що закон не є належною вказівкою для християнина. Але є ще один аспект, на який варто звернути увагу: якби ми хотіли в своєму житті використовувати закон, щоб запобігти гріху, ми б перетворили ще один біблійний уривок на його повну протилежність:
«Бо хай гріх не панує над вами*, ви бо не під Законом, а під благодаттю» (Рим. 6,14). Отже, причина того, що гріх більше не має влади над нами, полягає саме в тому, що ми не (!) під законом, а під благодаттю. Однією зі схильностей (релігійної) людини є прийняття системи правил, щоб забезпечити «добре» життя. І це завжди йде хибно. З іншого боку, Бог має зовсім інший підхід:
• Він показує, що більше немає осуду для тих, хто в Христі (Рим. 8,1**) - і що це істинно, навіть якщо гріх, наша стара природа, все ще живе в нас. Бо на хресті Бог засудив цю гріховну природу (Рим. 8,3);
• Він дає нам нову природу – яка бажає чинити добро (Ів. 3,6);
• Він дає (тому, хто повірив в євангелію спасіння) Святого Духа як силу чинити добро (Рим. 8,4);
• Він навчає нас – не законом, а благодаттю (Тит. 2,12).
_________________________________________________
* Точніше: «Гріх не буде мати над вами владу…» - так у пер. Ю. Попченка. – Ред.
** Цей вірш треба читати: «Тож немає тепер жодного осуду тим, які в Ісусі Христі». Друга половина вірша відсутня майже у всіх манускриптах; пор. пер. УБТ. – Ред.
