ЦЕРКВА СЬОГОДНІ
Божий намір не обмежувався спасінням людей. Його планом було ще до створення світу сформувати Святим Духом єдине тіло з усіх віруючих в Господа Ісуса Христа й з’єднати це тіло, церкву, з Христом як її головою. Церква також є дім Бога — Його місце перебування на землі сьогодні — і наречена Христа навіки. У цьому розділі розглядається низка запитань щодо цього вічного Божого наміру для церкви, а також її практичне життя сьогодні.
7.1 Що означає слово «церква»?
Грецьке слово екклезія означає «покликані», тому кращий переклад — «зібрання»*. Церква не має нічого спільного зі світом, вона небесна, покликана з цього світу, щоб належати Христу.
* У цій книзі ми переважно використовуємо слово «церква», оскільки воно більш відоме, ніж «зібрання».
7.2 Що таке церква?
Боже Слово знає лише одну церкву. Ця церква складається з усіх віруючих — християн, які повірили в «Євангелію спасіння свого» (Еф. 1,13). Вони були об’єднані в одне тіло (Еф. 1,22б–23) не через те, що стали членами організації, а завдяки дії Святого Духа (Дії 2,47; 1 Кор. 12,13).
7.3 Коли почалось існування церкви?
Церква почала своє існування в день П’ятидесятниці, через 50 днів після воскресіння Господа (Дії 2; див. 7.17 і 8.13).
Чому не раніше?
Церква не могла існувати раніше, тому що Христос мав померти, воскреснути й бути прославленим до того, як міг зійти Святий Дух (Ів. 7,37–39). В Мт. 16 це все ще було майбутнім: «…на скелі оцій побудую Я Церкву Свою» (в. 18).
Чому не пізніше?
Дехто вважає, що церква виникла пізніше, тому що в день П’ятидесятниці брали участь лише юдеї, а віруючі з язичників були додані пізніше (Дії 10, 11). Все ж таки вона почала своє існування в день П’ятидесятниці, про що ми читаємо в Діях 2, тому що ми бачимо в кінці цього розділу: «І щоденно до Церкви Господь додавав тих, що спасалися»*. Отже, церква на той час вже існувала.
* У деяких рукописах (і перекладах) слова «до Церкви» опущено. Однак це не змінює вказаного факту, тому що незабаром після цього церква знову згадується (Дії 5,11). Також перед своїм вознесінням Господь заявив, що хрещення Святим Духом, тобто утворення церкви (1 Кор. 12,13), відбудеться через «кілька тих днів» (Дії 1,5). Саме це й сталося.
7.4 Чи представлено церкву в Старому Завіті?
Ні, таємниця Христа й церкви тоді «не була оголошена» (Еф. 3,5). Повідомити це було завданням апостола Павла (Еф. 3,2.7.8). Старий Завіт містить лише прообрази (зображення) церкви (наприклад, Ревека в Бут. 24). Однак без світла Нового Завіту ніхто не міг розпізнати істину про церкву з тих прообразів.
7.5 З кого сьогодні складається церква?
З усіх, хто повірив в євангелію свого спасіння (Еф. 1,13) і, як результат, об’єднані в одне тіло (1 Кор. 12,13), чи є вони юдеями, чи язичниками за своїм походженням.
7.6 Як стати членом церкви?
Вам не потрібно нічого робити, окрім того, щоб повірити в Господа Ісуса Христа. Віруючий вже є член тіла Христового (1 Кор. 12,12.13), яке є «Церква Бога Живого» (Еф. 1,22.23; 1 Тим. 3,15), єдина церква, визнана Божим Словом. Вам не потрібно приєднуватися до групи або слідувати за якимсь лідером.
7.7 Чому в Новому Завіті для опису церкви використовуються прообрази?
Як би ви пояснили людині, яка ніколи не бачила літака, що таке літак? Без сумніву, ви б використали прообрази, наприклад, кажучи, що літак схожий на великого птаха, зробленого з металу, який п’є паливо замість води й не може сідати на дерева тощо. Це передало б певне уявлення про те, що таке літак. Подібним чином Бог використовував речі, з якими ми знайомі (тіло, дім, наречена), щоб пояснити нам, що таке церква.
7.8а Що ми маємо на увазі, коли говоримо, що церква це тіло Христово
Коли Бог каже, що церква подібна до тіла, це говорить нам про таке (див. 1 Кор. 12):
- ми всі різні, як різняться й всі члени тіла, і мають різні функції;
- ми одне ціле, подібно до того, як члени фізичного тіла складають одне ціле;
- Христос, що найважливіше, є Голова цього тіла (див. 3.10).
7.8б Що ми маємо на увазі, коли говоримо, що церква це дім Божий
У домі все повинно бути влаштовано так, щоб було до вподоби господареві. Так у Божому домі:
- існує певний порядок, якого потрібно дотримуватися (1 Тим. 3,15);
- явлено Божу славу (Пс. 25 (26),8);
- все повинно бути святим (Пс. 92 (93),5).
Наведені вище вірші з Псалмів, звичайно, стосуються дому Божого в Старому Завіті, але вони показують, що слава і святість пов’язані з думкою про дім Божий. Сьогодні церква є місцем перебування Бога (Еф. 2,19–22).
7.8в Що ми маємо на увазі, коли говоримо, що церква це наречена Христова
Наречена (невіста) має справу з прихильністю та надзвичайно близькими, виключними та непорушними стосунками (Бут. 2,24). Цей прообраз говорить нам про те, що існує зв’язок любови між Христом і церквою (Еф. 5,25–32). Прихильності церкви повинні бути неподіленими — тільки до Христа (2 Кор. 11,2). А у нареченої є одне велике бажання — щоб наречений (молодий) прийшов! «Прийди, Господи Ісусе» (Об. 22,17.20).
7.9 Що ми маємо на увазі, коли говоримо про церкву Божу в певному місці?
Ми повинні розуміти, що церкву Божу можна розглядати в її вселенському (Еф. 1,22–23), а також місцевому аспекті (1 Кор. 12,27), і саме про це ми зараз говоримо. Церква Божа в певному місці (місцевий аспект) виражає церкву Божу в цілому (вселенський аспект). Вона складається з усіх віруючих цього населеного пункту. Це частина Божої церкви (див. 7.2).
У часи Нового Завіту церкву Божу в тій чи іншій місцевості було легко побачити, оскільки християни збиралися разом в одному місці або, якщо їх було занадто багато, вони збиралися в різних домах, але в спільності один з одним. Тільки вони були відомі як християни, і жоден невіруючий не наважувався приєднатися до них (Дії 5,13; 11,26).
Сьогодні все набагато складніше, але Божі принципи все ще діють. Люди створили церкви, організації, секти тощо, запровадивши членство, відмінне від членства в тілі Христовому. Отже, як ми можемо побачити або показати церкву Божу в певному місці сьогодні? Ми можемо зробити це, лише збираючись разом на основі Святого Письма з усіма бажаючими це зробити, але завжди пам’ятаючи, що ті, хто збирається таким чином, можуть бути не всією церквою в цьому місці.
7.10 Що означає бути «зібраними в ім’я Господнє»?
Власне кажучи, християнин хоче все робити в ім’я Господнє, навіть їсти й пити (Кол. 3,17; 1 Кор. 10,31). Але якщо ви хочете бути зібраними в Його ім’я (Мт.18,20), Господь повинен бути в центрі зборів, щоб Він міг керувати всім і бути в центрі уваги. Ви можете бути зібраними в ім’я Господнє, лише якщо визнаєте Його авторитет. Підсумовуючи:
- «де» — місце, вибране Богом;
- «два чи три» — що є достатнім для свідчення про Христа;
- «зібрані» — божественна сила (зібрані Святим Духом) і божественна єдність;
- «до імені Мого» — Христос це ім’я, яке збирає Його народ;
- «там Я» — присутність божественної особистости: Христа;
- «посеред*» — божественний центр.
На завершення, щоб бути зібраними відповідно до Мт. 18,20, необхідно, щоб:
- Господь був центром зборів;
- тіло Христа було основою;
- авторитет Господа визнавався через відокремлення від зла.
* Так в перекладах Ю. Попченка і Г. Деркача, що відповідає значенню грецького словосполучення ен месо – в середині (пор. Ів. 8,3.10). – Ред.
7.11 Що таке збори церкви (або зібрання)?
Збори, де «вся церква» в певній місцевості сходиться разом (1 Кор. 14,23) «як зібрання*» (1 Кор. 11,18), тобто як зібрана в ім’я Господнє (див. 7.10). Коли ми говоримо про всю церкву, то це, звичайно, ті, хто може й хоче. Новий Завіт дає принаймні три цілі зборів:
* В 1 Кор. 11,18 замість «як сходитесь ви на збори» треба читати «коли ви сходитесь як церква (зібрання)». – Ред.
7.12 Хто проводить збори? Це справа пасторів і/або пресвітерів?
Коли віруючі «зібрані в ім’я» Його (Мт. 18,20)*, тоді Христос має бути в центрі (див. 7.10). Він усім керує. Це не збори, які проводить людина. Христос головує (1 Кор. 12,5), а Святий Дух керує, діє та розподіляє кожному, «як Він хоче» (в. 11). Кожен брат** має свободу робити свій внесок, запропонувавши гімн, помолившись вголос або сказавши для збудування (1 Кор. 14,26–33).
* Прийменник ейс краще перекладати «до» («до імені»), ніж «в».
** Жінки повинні мовчати в церквах (1 Кор. 14,34).
7.13 Хто має служити Словом?
Під «служінням слова» (Дії 6,4, пер. УБТ) ми маємо на увазі служіння навчання та проповідування Слова Божого віруючим. Це мають робити ті, хто для цього отримав духовний дар, тобто вчителі та пастори. Це служіння також може мати пророчий характер: слово від Бога для теперішнього моменту, сказане до сумління Божого народу (див. 8.37).
Боже Слово не знає випадків, щоб у церкві служіння здійснювала одна людина. В Антіохії були «пророки та вчителі» (Дії 13,1), а не «пастор», «служитель», «священник» (в однині). Павло каже до коринтян: «То що ж, браття? Коли сходитесь ви, то кожен із вас псалом має, має науку… нехай буде все це на збудування» (1 Кор. 14,26).
Усе має робитися з любов’ю та святим страхом, які приходять разом із присутністю Бога.
7.14 Яка різниця між дарами та служіннями*?
Дари — це духовні здібності (дар учителя, євангеліста тощо). Служіння* пов’язано з обов’язками чи відповідальністю, наприклад, диякони чи пресвітери.
Дари призначені для всього тіла Христа (Еф. 4,11.12), тому вчитель, наприклад, може навчати в інших містах чи країнах, але служіння* призначені для певної місцевості - «поставив в усіх містах пресвітерів» (Тит. 1,5)**.
* У сенсі займаного становища. – Ред.
** Пор. пер. Ю. Попченка. – Ред.
7.15 Чи треба призначати пресвітерів*?
У Новому Завіті пресвітерів призначали або апостоли (Дії 14,23), або їхні уповноважені, які мали чіткий наказ від апостола зробити це (Тит. 1,5). Вони не можуть бути призначені сьогодні, тому що немає апостолів (апостоли повинні були бачити Господа, Дії 1,21.22 і 9,4–6 у зв’язку з 1 Кор. 15,8), а відповідно, також немає апостольських уповноважених. Звичайно, сьогодні ще є чоловіки, які мають якості, визначені для пресвітерів (1 Тим. 3,1–7**). Однак уважне ознайомлення зі списком цих якостей показує, що такі чоловіки стали великою рідкістю. Але ті, хто відповідає цим стандартам, можуть виконувати роботу пресвітерів, а інші мають підкорятися їм (1 Пет. 5,1.2; Дії 20,28).
* Власне: старійшин. – Ред.
** По суті, поняття «єпископ», яке вжито в даному уривку й яке означає «той, хто здійснює догляд», і поняття «пресвітер» виражають те саме; пор. у Тит. 1 вірші 5 та 7. - Ред.
7.16 Які дари згадуються в Новому Завіті?
П’ять основних дарів згадуються в Еф. 4. Ось ті, кого Христос дав*:
- апостолів — чоловіків, які бачили Господа (Дії 1,22; 9,4–5);
- пророків — тих, що пророкували; тобто давали Боже Слово людям. До завершення Нового Завіту пророки отримували одкровення (Еф. 3,5). Тепер, коли Біблію завершено, одкровення також завершено, але є ще пророче служіння: слово від Бога для теперішнього моменту, засноване на Святому Письмі, для збудування (1 Кор. 14). Були також жінки, які пророкували (Дії 21,9), але не публічно й не на зборах (1 Кор. 14,34);
- євангелісти — ті, хто несе євангелію втраченим грішникам і залучає їх до Господа та до зібрання. Хорошим прикладом є Пилип, євангеліст (Дії 21,8), і його діяльність у Діях 8;
- пастори — ті, хто виявляє турботу про окремих людей як пастух (що й означає слово пастор) про овець отари. Сьогодні під терміном «пастор» багато хто розуміє щось інше — на кшталт «одна людина, яка робить усе», часто особа, «відповідальна за церкву», але це не біблійний «пастор». Зауважте, що в Святому Письмі вони згадуються лише один раз, до того ж у множині (Еф. 4,11);
- вчителі — ті, хто має здатність представити істину Слова Божого так, щоб вона була зрозумілою й щоб серця слухачів палали за істину (Лк. 24,27.32).
Крім того, є багато інших дарів (1 Кор. 12; Рим. 12). Зауважте, що жоден із цих уривків не дає нам повного списку всіх дарів (див. також 8.17).
_____________________________________
* Звернімо увагу, що в Еф. 4 дарами є особистості; див. Еф. 4,11 у пер. Ю. Попченка: «І Він дав одних за апостолів, інших за пророків, ще інших за благовісників, а ще інших за пастирів і вчителів», що відповідає оригіналу. – Ред.
7.17а Чудодійні дари. Якою була їхня роль?
Для чого Бог їх дав? Для євангелізації? Для емоційних видовищ? Щоб зменшити страждання віруючих? Ні перше, ні друге, ані третє.
Бог дав чудесні знаки, щоб довести, що Він розпочав щось абсолютно нове: нову еру, еру церкви. Час закону закінчився. Бог створив церкву Святим Духом. Тому він дав змогу учням у день П’ятидесятниці (= початок церкви) говорити іноземними мовами, які інші люди могли б розуміти. Хто міг заперечити, що Бог діє? Зверніть увагу, що мови («язики») були знаком лише для юдеїв (1 Кор. 14,21). У окремих випадках відбувалися зцілення (наприклад, Дії 3) не для того, щоб полегшити страждання віруючих, а як знак для невіруючих (Дії 4,16.30; Євр. 2,4).
7.17б Чудодійні дари. Яка їх роль сьогодні?
Чудодійні дари були на початку (Євр. 2,3.4). Вони були зовнішнім доказом того, що церква була творінням Бога; щось зовсім нове, новий початок. Звичайно, Бог все ще може творити чудеса сьогодні, і Він це робить, але це вже зовсім інше, ніж використання дару.
А як же тоді мови? Дозвольте запитати вас: чи знаєте ви когось, хто може розмовляти мовою, яку він або вона ніколи не вивчав, — тому що саме це сталося в Діях 2? А щодо людей, які дійсно стверджують, що вони говорять «мовами», чи дотримуються вони вказівок стосовно цього, тобто вчення апостола в 1 Кор. 14? Чи завжди є переклад (див. вірші 13 і 27)? Чи використовуються вони як «знак … для невіруючих» (в. 22)? Чи мовчать жінки (в. 34)? Якщо Бог дає дар, як описано в Новому Завіті, ми маємо це визнати. Але остерігайтеся підроблених «дарів», які вихваляються як «дари», але не використовуються відповідно до біблійної практики.
7.18 Що ми маємо на увазі під «занепадом церкви»?
Те, що сьогодні стан речей дуже відрізняється від того, який Бог встановив для церкви на початку (з дня П’ятидесятниці). Християни поділені на різні групи. Багато з них стали членами організацій замість того, щоб просто діяти як члени тіла Христового. Залишається істинним те, що є одне тіло (Еф. 4,4); але зовнішнє свідчення зараз в занепаді.
Сьогодні в практичному християнстві є багато зла. Воно має різні форми:
- церковне зло (одноосібне служіння тощо);
- доктринальне зло (стосовно особистости Христа, Його безгрішности, Його втілення, Його людської природи, Його діла, спасіння тощо), включаючи заперечення вербального натхнення Святого Письма (див. розділ 10)
- моральне зло терплять зараз у багатьох місцях (1 Кор. 5).
Спостерігається постійна тенденція до погіршення. У той же час багато християн заперечують ці форми зла, але залишаються пов’язаними з ними.
7.19 Як можна показувати єдність у час занепаду та роздробленості?
Невже людина все зіпсувала? Так, але це не означає, що зараз неможливо практикувати біблійні принципи. Якщо люди створюють організації, ви все ще можете робити те, про що говорить Біблія: просто збиратися навколо Господа Ісуса (Мт. 18,20), усвідомлюючи, що ми є членами тіла Христового (1 Кор. 12,12.13).
Моліться, і Господь направить вас до інших віруючих, які хочуть визнати Його Господом і слухатися Його Слова. Зустрічайтеся з ними, просто бажаючи практикувати, з Його допомогою і Його благодаттю, те, чого вчить Біблія. Це не спроба створити нову церкву. Бог створив церкву давно, і цього достатньо. Сьогодні ми просто повинні визнати, що Він це зробив.
7.20 Кого приймати до ламання хліба?
Кожного віруючого, якого не вилучено. Чому кожного віруючого? Тому що це привілей кожного члена тіла Христового (1 Кор. 10,17). Що може привести когось до вилучення? Як це може статися? Головним чином є три причини:
- моральне зло. Наприклад, чоловік в 1 Кор. 5 поводився так аморально, що його довелося вилучити;
- доктринальне зло. Наприклад, якщо хтось не приносить вчення Христа (2 Ів. 9.10), ви не можете навіть приймати його у свій дім, тим більше ламати з ним хліб на спомин про Господа. Доктринальне зло — це «закваска» (Гал. 5,9);
- зв’язок зі злом (2 Тим. 2,21). Хто привітав єретика в 2 Ів., той «участь бере в лихих учинках його» (в. 11). Ті, хто відвідував храм ідолів у Коринті, ставали «спільниками... столу демонського», навіть якщо вони самі не вірили в ідолів (1 Кор. 10,19–22). Дивіться також 1 Кор. 15,33 й Об. 2,14.
7.21 Який зв'язок між місцевими зібраннями віруючих?
Місцеве зібрання (церква) є частиною всієї Божої церкви (1 Кор. 1,2). Таким чином, зібрання діють узгоджено, як члени людського тіла працюють один з одним, а не один проти одного. Очевидно, що тіло складається не із зібрань, а з окремих осіб, але всі особи, які складають місцеві зібрання, є членами одного тіла. «Одне тіло» (Еф. 4,4) й один голова на небесах, сам Христос, який хоче керувати віруючими та їхніми зібраннями відповідно до своїх думок і в гармонії між ними (див. 8.33).
Місцеве зібрання є лише вираженням і представником усієї Божої церкви (1 Кор. 10,17 і 12,27; див. також 7.9).
Коли місцеве зібрання приймає рішення (скажімо, щодо дисципліни чи прийняття віруючого до спільности), тоді це є обов’язковим для всіх інших зібрань: «Що тільки зв'яжете на землі, зв'язане буде на небі» (Мт. 18,18). Павло повторює, що його настанови коринтянам були також обов’язковими в усіх інших місцях (1 Кор. 1,2; 4,17; 7,17; 11,16).
7.22 Що таке церковна дисципліна?
Мета дисциплінарних заходів у зібранні полягає у відновленні особи, яка діяла не відповідно до християнської доктрини та практики. Вид дисциплінарного заходу залежить від конкретного випадку. Є кілька видів:
- відновлення того, хто провинився (Гал. 6,1);
- попередження та відсторонення від тих, хто ходить непорядно, і «зауважити того, і не мати з ним зносин» (1 Сол. 5,14; 2 Сол. 3,6.14.15);
- публічний докір (1 Тим. 5,20; див. також приклад у Гал. 2,11–14);
- певна поведінка по відношенню до єретика* й тих, хто чинить розділення (Тит. 3,10.11; Рим. 16,17);
- тих, хто навчає «іншій науці», заставити замовчати (1 Тим. 1,3.4; Тит. 1,10.11);
- дії, коли має місце особистий гріх проти іншого віруючого (Мт. 18,15 і наступні вірші);
- вилучення лихого** — найсерйозніша форма дисциплінарного заходу зібрання. Зібрання повинно з приниженням визнати, що воно більше нічого не може вдіяти й повинно залишити справу в руках Бога (прочитайте 1 Кор. 5).
___________________________
* Значення грецького слова у Тит. 3,10 – людина з сектантськими поглядами. – Ред.
** Пор. 1 Кор. 5,13 у пер. УБТ. – Ред.
7.23 Що таке секта?
Світ описує релігійну групу як секту, коли вона не належить до великої офіційної релігії. Християнство спочатку називали «сектою» (Дії 24,14; 28,22)*. За своїм походженням це слово означає школу або партію, принципи якої ґрунтуються на думці їхніх лідерів. Секти, у цьому сенсі, виникають, коли формується особлива доктрина (або надається надмірний акцент на біблійній доктрині), і, щоб належати до цієї школи чи партії, люди повинні приєднатися до цієї доктрини. Так було в Коринті: мала місце тенденція вибирати улюблених учителів і слідувати за ними (1 Кор. 1,11–13; 3,3–5), і існувала небезпека, що породжений партійний дух призведе до формування сект (див. 1 Кор. 11,18-19).
Що насправді робить групу християн сектою чи сектантами?
Головним чином дві речі:
- створення організації, до якої люди повинні вступити, перш ніж вони зможуть мати спільність з іншими членами;
- накладення умов на тих, хто приймається в спільність — не біблійні умови чистоти ходіння, вчення та зв’язків, а позабіблійні вимоги, наприклад, певний дрескод.
* Див. Дії 24,14 і 28,22 в пер. Ю. Попченка: «Згідно зі Шляхом, який вони називають сектою… про цю секту нам відомо». – Ред.
7.24 Чи є «ми» деномінацією?
Якщо ви належите до деномінації (організації з назвою), то вам краще залишити її. Перші християни не мали назви, і вона нам не потрібна сьогодні. Люди просто прикріпили їм ярлик «християни», тому що всі знали, що вони належать Христу.
Ми повинні бути задоволені тим, що ми є просто членами тіла Христового.
7.25 Як ми ставимося до інших християн, які не збираються з нами?
Вони наші брати й сестри в Христі. Можливо, ми не можемо здійснювати з ними своє ходіння (ламати з ними хліб), але ми любимо їх. Як ми виявляємо цю любов? Шукаючи їм найкращого, намагаючись допомагати їм по-братерськи, для їхнього збудування й для зміцнення їхньої віри. Це часто включає навчання зі Слова Божого.
