ГОСПОДЬ ІСУС ХРИСТОС: ЙОГО СТРАЖДАННЯ
У чотирьох Євангеліях розповідається, що Ісус народився у Віфлеємі, а потім виріс у Назареті, у зневажаній частині Ізраїлю. У віці 30 років Він розпочав своє публічне служіння проповідування, повчання та зцілення. Незважаючи на те, що Він робив лише добро всім навколо, Він зустрів лютий і зростаючий опір. Зрештою, у віці 33-х років, Його схватили й розіп’яли. Чому так сталося? Чи це було трагічним поворотом подій? Чи Він помер як вірний мученик?
Правда полягає в тому, що значення цього набагато більше, ніж перераховане. Господь Ісус став людиною, щоб Він міг постраждати й померти за нас. У Біблії сказано: «Христос один раз постраждав був за наші гріхи, щоб привести нас до Бога, Праведний за неправедних» (1 Пет. 3,18); «Того, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою правдою в Нім» (2 Кор. 5,21). Без цього праведний Бог не міг би благословити грішників. Запитання та відповіді в цьому розділі покликані допомогти нам дослідити значення страждань і смерти Христа.
2.1 Чи був Ісус мучеником, бо він зазнав смерть?
Так, але Його смерть означає щось більше. Зазвичай слово «мученик» стосується тих, хто помер за своє свідчення. Це стосується й Христа. Він був «Свідком вірним і правдивим» (Об. 3,14), і Він був «слухняний аж до смерти, і то смерти хресної» (Фил. 2,8). Але наступні запитання та відповіді показують, що Його смерть мала також (причому насамперед) істотне значення для інших і була більшою, ніж просто смерть мученика.
2.2 Його вбито, або ж Він сам віддав своє життя?
І те, і інше. Це дві сторони одного питання, і обидві правильні. Люди зробили все, щоб Його було вбито. Вони розіп'яли Його й в цьому сенсі стали Його вбивцями (Дії 2,23). Це сторона відповідальности людини. У той же час Христос віддав своє життя добровільно (Ів. 10,11.15.17.18). В Ів. 19,30 ми читаємо: «А коли Ісус оцту прийняв, то промовив: Звершилось!... І, голову схиливши, віддав Свого духа...». Це сторона Його божественної влади та любови.
2.3 Чому Ісус помер?
Це питання настільки чудове, що відповісти на нього коротко майже неможливо. Він помер, щоб показати найбільшу слухняність Богові й прославити Його в тому, що стосується питання гріха. Він помер, щоб прославити Отця, виявивши Його любов. Він помер, щоб Бог міг виправдувати безбожних і дарувати спасіння й щастя людині, яка відійшла від Бога.
2.4 А мої гріхи Ісус поніс?
Як сказати… Якщо ви вірите в Нього, якщо ви прийшли до Нього зі своїми гріхами й прийняли Його як свого Спасителя, тоді так. Ісус поніс наші гріхи, тобто гріхи віруючих (1 Пет. 2,24). Біблія не говорить, що Він поніс гріхи всіх: Він поніс гріхи багатьох (Іс. 53,12, пер. УБТ).
2.5 Чи для кожного смерть Ісуса Христа є достатньою, щоб бути прощеним?
Так. Смерть Христа є достатньою для кожного, але користь з цього отримує лише той, хто приходить до Нього (див. 2.6). Запрошення звернено до всіх, бо:
- «Спаситель наш Бог… хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (1 Тим. 2,3.4);
- «Коли прагне хто з вас нехай прийде до Мене та й п'є!» (Ів. 7,37);
- «…хто хоче, хай воду життя бере дармо» (Об. 22,17).
2.6 Чи кожного буде прощено?
Прощення доступне всім (див. 2.5), але не кожного буде прощено. Умовою отримання прощення є вірування в Христа. Ми читаємо, що:
- «…кожен, хто вірує в Нього, одержить прощення гріхів Його Йменням» (Дії 10,43);
- «Хто вірує в Сина, той має вічне життя; а хто в Сина не вірує, той життя не побачить, а гнів Божий на нім перебуває» (Ів. 3,36).
2.7 Що таке ублагання (умилостивлення*)?
Слово «ублагання» зустрічається в 1 Ів. 2,2: «Він ублагання за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу». У якому сенсі Він є ублагання за гріхи всього світу? Його жертва така велика й має таку цінність в очах Бога, що на цій підставі Він може запропонувати спасіння всім, хоча не всі приймають цю пропозицію (див. 2.5 і 2.6).
Пам’ятайте, що Бог святий і праведний. І тому Він має судити й засудити кожного грішника. Без діла Христа на хресті це був би єдиний можливий результат. Але, подяка Богові, Христос помер і став ублаганням, так що Бог може запропонувати спасіння всім. У цьому сенсі Христос віддав себе «за всіх» (1 Тим. 2,6).
Споріднене слово зустрічається в Рим. 3,25, де сказано, що Бог Христа «дав у жертву примирення» [точніше: представив засобом умилостивлення] через віру в Його кров. Цей термін відноситься до кришки**, або віка ковчега (Вих. 25; 26), яке щорічно окропляли кров'ю (Лев. 16,14). Це вказує на той факт, що смерть Христа відповіла всім вимогам святого Бога. Коротко кажучи, умилостивлення дає Богу можливість запропонувати спасіння всім людям, і воно дієве для тих, хто приймає його у вірі.
* Грецьке слово, що використано в 1 Ів. 2,2, означає «засіб зробити когось милостивим». У Новому Завіті в пер. Ю. Попченка тут використано слово «умилостивлення». – Ред.
** Єврейське слово, що перекладено «спокута» (див. 2.9), – яке включає думку умилостивлення, – буквально означає «покриття», див. 5.11.
2.8 Що таке замісництво?
Замісник це той, хто займає ваше місце. На хресті Христос зайняв місце тих, хто вірує в Нього. Праведник постраждав за неправедних (1 Пет. 3,18). Він поніс наші гріхи (Іс. 53,12; 1 Пет. 2,24). Його ранами ми зцілилися.
Відомі слова Ісаї добре передають істину про заступництво: «А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено... і на Нього Господь поклав гріх усіх нас!» (Іс. 53,5.6).
Якщо говорити з цього погляду, Господь прийшов, щоб «душу Свою дати на викуп за багатьох» (Мт. 20,28). Замісництво стосується лише тих, хто вірує.
2.9 Що таке спокута (покута)?
Поняття спокута за походженням пов'язане з єврейським словом «покриття». Воно думкою охоплює як умилостивлення (див. 2.7), так і замісництво (див. 2.8). Це можна бачити в Лев. 16, де представлено «день спокути» [див. Лев. 16,30; пор. Лев. 23,27.28*]. Центральною подією того дня було принесення двох козлів: одного для Господа (умилостивлення), а іншого для народу (замісництво). Кров'ю першого козла Аарон окроплював віко ковчега, а на голову другого «складав» гріхи всього народу (потім цього козла відпускали в пустелю). Христос здійснив справу спокути: Бог задоволений і прославлений цією справою (це умилостивлення), а наші гріхи понесені Ним (це замісництво).
* Це єврейське слово зі значенням «спокута» зустрічається в Лев. 16 щонайменше 16 разів, але в Біблії І. Огієнка у в. 30 воно перекладено «окуп», інші рази - «очищення». Зазначимо, що це слово зустрічається в книзі Вихід сім разів і завжди переведено «окуп», «окуплення» (розд. 29,33.36.37; 30,10.15.16; 32,30).
Досить послідовно це слово подається в пер. І. Хоменка, де його кожного разу перекладено «покута», «спокутувати» (див., наприклад, Вих. 29,33.36.37). Також у Лев. 16 це слово постійно так перекладено, а в Лев. 23,27.28 ми знаходимо назву цього празника, який представлено в Лев.16: «день покути». – Ред.
2.10 Чи означає спокута божественний суд?
Без сумніву. Дехто вчив, що спокута просто означає, що Христос «увійшов у стан зла» або «ототожнився зі злим станом людини». Сказавши це, ви пропустите той факт, що «кара» на Ньому була за наш мир (Іс. 53,5), що «меч Божий» було спрямовано проти Його товариша, тобто проти Христа (Зах. 13,7). Христос поніс наші гріхи – тобто покарання за наші гріхи.
2.11 Чи охоплює спокута звільнення від фізичних страждань?
Ні, це звільнення не відбудеться до підхоплення (див. 4.1) або ж смерти. Дехто зробив неправильний висновок із фрази «Його ж ранами нас уздоровлено» в Іс. 53,5. Цей вірш говорить про наші беззаконня і наш мир, так що з контексту випливає, що «уздоровлення» має відношення до проблеми гріха (жахливої хвороби гріха), а не до фізичних недуг.
Точно так неправильно розуміють і вірш 4, де сказано: «Він немочі наші узяв і наші болі поніс». Цей вірш відноситься не до спокути, а до чудес зцілення, здійснених Господом, на що вказує факт його цитування в Мт. 8,17.
Ми все ще «очікуємо… відкуплення нашого тіла» (Рим. 8,23). Див. також 6.32.
2.12 Що таке викуплення?
Викуп, викуплення — це повернення шляхом плати за те, що спочатку належало тобі, або ж визволення когось. При законі Мойсея спадщина могла бути викуплена (Лев. 25,25). Якщо хтось, збіднівши, втрачав свою власність, то його родич міг «викупити» його (у разі, якщо він втратив особисту свободу) та/або його власність. Приклад цього ми знаходимо у книзі Рут: Ноомі втратила все, а Боаз стає викупником. Христос викупив тих, хто належить Йому, і лише їх. Ціною, яку Він заплатив, була Його кров (1 Пет. 1,18.19), тобто Його життя.
2.13 Що у цьому контексті значить «купити»?
Купівля, звичайно, також має справу з ціною, яку потрібно заплатити, але вона відрізняється від викуплення. Купівля стосується всього світу, а не тільки віруючих. Наступний вірш пояснює це: «...будуть між вас учителі неправдиві, що впровадять згубні єресі, відречуться від Владики, що викупив* їх, і стягнуть на себе самі скору погибіль» (2 Пет. 2,1). Ці фальшиві вчителі були «куплені» або «придбані», але, очевидно, вони не були викуплені (не повірили в Господа), тому що вони відреклися від Нього й накликали на себе «погибель».
Цікавою ілюстрацією є притча про скарб у полі. Все поле було куплено заради скарбу (поле означає світ, Мт. 13,38.44). Смерть Христа дає Йому права на цілий світ – усе куплено (це на додаток до титулу Творця, який Він має).
* У цьому уривку в оригіналі стоїть грецьке слово agoradzo, що означає «купувати (на ринку), придбати». «Викуплення» передається іншими словами й тут не мається на увазі.– Ред.
2.14 Коли Господь Ісус поніс гріхи тих, хто вірує в нього?
Щоб було зрозуміло: не під час свого життя й не в могилі й навіть не в перші три години на хресті. Христос поніс наші гріхи протягом трьох годин темряви — «від години шостої... до години дев'ятої» (Мт. 27,45). Протягом цього часу була тьма - і мовчання. Ми не чуємо жодного слова з вуст Господа до дев’ятої години. Врешті-решт, ніхто не здатний осягнути, що ж тоді відбувалося, але зойк Господа наприкінці трохи піднімає завісу: «Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?» (Мт. 27,46).
Христос був залишений Богом, причому лише протягом цих трьох годин темряви, коли здійснив спокуту. До цього Він мав з Богом безперешкодне спілкування – завжди. Він також насолоджувався цим спілкуванням після цього, бо Він звертається до Отця й віддає у Його руки свій дух (Лк. 23,34.46). Також з 1 Пет. 2,24 чітко бачимо, що саме «на дереві» Він поніс наші гріхи.
2.15 Чому Господь Ісус був залишений Богом?
Це справді було всупереч досвіду та очікуванням (пор. Пс. 36 (37),25 у пер. УБТ). Слова Господа «нащо Мене Ти покинув?» ми знаходимо у Пс. 21 (22),1, у якому показано, що Бог «визволив» тих, хто покладався на Нього й вони «не посоромились» (в. 4 і 5). Як же тоді найвірніший із усіх міг бути залишений Богом?
Ось перша відповідь: «Та Ти, Святий» (в. 4). Коли Христос поніс наші гріхи, Бог у своїй святості мав дистанціюватися від Нього й навіть повинен був судити Його, «побити Його» (Іс. 53,10).
Другу відповідь ми знаходимо в Новому Завіті: Бог Христа «учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою правдою в Нім» (2 Кор. 5,21).
Отже, Христос був залишений Богом через наші гріхи (сам Він був безгрішний; див. 1.16). Хіба тому Він не вартий вічного поклоніння?
2.16 А Отець залишав Його?
Біблія так не каже. Повідомляючи, що Він був залишений, вона завжди згадує Бога: «Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув? (Мт. 27,46; Мр. 15,34; Пс. 21 (22),1). З іншого боку, говорячи про Христа як Сина, вона стверджує, що Він є й завжди був* у «лоні Отця» (Ів. 1,18). Добре б бачити цю різницю навіть без усякої спроби осягнути те, що приховано від нас чи перевершує наше розуміння.
В цьому нам допоможе один приклад. Припустимо, на лаві підсудних опинився син судді, і його знайдено винним. Що має статися? Суддя зобов'язаний визнати свого сина винним (як суддя), але його серце (як батька) завжди буде з сином. Звичайно, Господь не був винним ні в чому, але Його засуджено за наші гріхи.
* В оригіналі тут стоїть дієслово «бути» в формі дієприслівника (або дієприкметника) теперішнього часу («будучи» або «який є»), що робить це твердження позачасовим.
2.17 Чи був Він ще залишений Богом, коли помер?
Ні. Він сказав: «Звершилось!» (Ів. 19,30) - і віддав свій дух у руки Отця (Лк. 23,46). Див. також 2.14.
2.18 Звідки ми можемо знати, що Бог задовільнений тією ціною, яку заплатив Ісус?
Цьому є чітке підтвердження. Христа, якого людина прибила цвяхами до хреста, Бог воскресив із мертвих. Він узяв Його з найнижчого місця* й дав Йому найвище місце слави праворуч від себе (Еф. 1,19–23; див. також Дії 2,24.32; 3,15 тощо). Тому ми не сумніваємося, що Бог задовільнений цією ціною – Бог воскресив Христа для нашого виправдання (Рим. 4,25).
* Пор. Еф. 4,9. – Ред.
2.19 Чи міг хто-небудь бути спасенним через праведне життя Господа?
Ні. Потрібна була смерть. Інакше «зерно пшеничне» завжди залишалося б одне (Ів. 12,24). Без пролиття крови (тобто без того, щоб віддати життя) не буває прощення гріхів (Євр. 9,22). Якби ми спаслися праведним життям Христа, який виконав закон, то навіщо Йому було вмирати? «Коли виправдання через Закон, то Христос умер даремно» (Гал. 2,21).
У цьому зв'язку розглянемо Рим. 5,10: «Бо коли ми, бувши ворогами, примирилися з Богом через смерть Сина Його, то тим більше, примирившися, спасемося життям Його». Цей вірш говорить не про те, що ми маємо спастись «Його життям»; він каже
- про тих, хто вже примирений;
- про спасіння із труднощів на нашому шляху (не про вічне спасіння);
- про життя Господа після смерти, у воскресінні, на небі (не про Його життя на землі до смерти).
2.20 Чому великою помилкою є те, коли хтось вчить, що спасенна людина може втратити спасіння?
Дехто вчить, що віруючий є спасенним, але може втратити спасіння, якщо не вірний у своєму житті. Це рівнозначно тому, щоб сказати, що для спасіння потрібні дві речі: діло (тобто смерть) Христа та святе чи вірне життя. Насправді це означає, що діла Христа недостатньо (див. 9.3). Тому твердження, що віруючий може втратити спасіння, є образою того, що Він зробив на хресті!
Крім того, якби спасіння залежало від нашої вірности, ми ніколи не мали б миру з Богом і не були б впевнені, що для нас уже немає жодного осуду (пор. Рим. 5,1; 8,1*; див. також 9.5).
* Цей вірш треба читати: «Тож немає тепер жодного осуду тим, які в Ісусі Христі». Друга половина вірша відсутня майже у всіх манускриптах; пор. пер. УБТ. – Ред.
2.21 Що таке примирення?
Під примиренням мається на увазі «прийти до злагоди з кимось». Вороги потребують примирення. Богові не треба примирятися з людиною — це людині треба примиритися з Богом (2 Кор. 5,20). Примирення – це не те ж саме, що умилостивлення (див. 2.7), але воно може відбутися лише після того, як було здійснено умилостивлення.
2.22 Чи кожний буде спасенним в кінці?
Біблія каже, що все буде примирено (але не кожний). Посилаються на такі вірші: «Тому що Бог уподобав, аби в Ньому перебувала вся повнота, щоби через Нього примирити із Собою все, примирити кров’ю Його хреста, — і земне, і небесне» (Кол. 1,19.20, пер. УБТ). У цьому уривку йдеться не про людей. Гріх людини впливав на ввесь всесвіт й осквернив його. І тому треба, щоб «все» було (і буде) повернено до злагоди з Богом - причому на підставі діла Господа Ісуса на хресті: «…примирити кров’ю Його хреста».
2.23 Що таке універсалізм?
Це лжевчення, яке проголошує, що наприкінці буде спасено всіх. Але Біблія нічого такого не каже, хоча через неправильне тлумачення деяких віршів може скластися зворотне враження (пор. 2.22). Універсалізм нехтує окремими уривками Писання, наприклад, Ів. 3,36, де сказано: «Хто вірує в Сина, той має вічне життя; а хто в Сина не вірує, той життя не побачить а гнів Божий на нім перебуває». Якщо гнів Бога перебуває на таких, то як вони можуть бути врешті-решт спасенні? Вічне життя має «кожен, хто вірує», а не просто «кожний» (Ів. 3,16).
