ЄВАНГЕЛІЯ СПАСІННЯ — ВИЗВОЛЕННЯ ВІД ВЛАДИ ГРІХА
Коли хтось приходить до Христа, сповідує свої гріхи й довіряє Йому, що Його дíла на хресті Голгофи було для нього достатньо, він виповнюється радости. Він усвідомлює, що має «мир з Богом» (Рим. 5,1). Він іде й розповідає всім, кого знає, що він знайшов і який він щасливий. І тут раптом щось відбувається не те. Промайнула погана думка, або було сказано погане слово, або навіть щось гірше. Що тепер? Він починає запитувати себе: «Як я міг це зробити? Я сповідував всі свої гріхи й прийняв Христа як свого Спасителя. І тепер я знову згрішив». І тоді виникають сумніви: «Чи справжнім було моє навернення? Чи достатньо я каявся? Чи я не втратив свого спасіння?»
Подальші запитання та відповіді на них допоможуть вам розібратися з цією дилемою.
6.1 Яка різниця між гріхом і гріхами?
Така ж, як різниця між деревом і його плодами. Гріх є джерелом наших грішних думок, слів і вчинків так само, як дерево приносить плоди. Ось чому стан людини гірше, ніж здається. Недостатньо вирішити проблему гріхів, усунувши або спокутувавши їх. Також потрібно щось зробити з джерелом, з якого вони походять, тобто з самим гріхом.
6.2 Яке божественне розв’язання питання гріхів і питання гріха?
Гріхи прощаються. Якщо ви вірите в Христа, ви виправдані від ваших гріхів. Гріх як такий, однак, ніколи не може бути прощеним. Його можна тільки засудити. І це те, що Бог зробив на хресті (Рим. 8,3). Вчинки можна пробачити, але погане єство повинно бути засуджено (див. 6.26).
6.3 Чи віруючий все ще перебуває під владою гріха?
Ні. Віруючий може грішити (1 Ів. 2,1), але він або вона не повинні грішити й повинні не грішити. Гріх не є обов’язком для нього чи неї, і він не є неминучим.
Щоб побачити, як віруючий звільняється від влади гріха, прочитайте подальші запитання.
6.4 Про які два роди йдеться в посланні до Римлян, розділ 5?
Кожна людина є сином або дочкою Адама за своїм народженням, але ті, хто приймає Христа й вірить у Нього, стають членами Його роду. Наша смерть з Христом закінчує наш зв’язок з Адамом, щоб ми стали членами цього нового роду, головою якого є Христос.
6.5 Який наслідок належности до роду Адама?
Кожне дитя Адама успадковує від нього гріх, і наслідком гріха є смерть. Це є незмінним, що доводить, що гріх досяг кожного дитяти Адама. Цей гріх приносить поганий плід: гріхи. Гріх і гріхи, що спричинені ним, призводять до смерти (Рим. 5,12).
6.6 А що характеризує тих, хто належить до роду, очолюваного Христом?
Благодать Божа примножилась* і навіть ще більше примножилась* для багатьох, і її щасливим і благословенним наслідком було те, що прийшло виправдання (Рим. 5,15–19). Інакше кажучи, кожного члена роду, очолюваного Христом, виправдано.
* Порівняй Рим. 5,15.20 у пер. Ю. Попенка.
6.7 Отже, якщо я завдяки благодаті став частиною роду, очолюваного Христом, чи можу я перебувати у гріху?
Ні, благодать ніколи не є виправданням для гріха (див. також наступне запитання).
6.8 Чому віруючому не дозволено перебувати у гріху (Рим. 6,1)?
Тому що ми, що стосується гріха, мертві*. Наше хрещення «у Христа» є зображенням цього, оскільки воно показує, що ми ототожнюємося з Тим, хто помер на хресті через гріх (див. 6.13). Якщо Він помер, ми так само, що стосується «нашого давнього чоловіка» (те, ким ми були як діти Адама), померли.
* Є й інші причини! Перебувати у гріху було б образою для благодаті та самого Христа, який постраждав за наші гріхи. Це була б дуже серйозна помилка, і вона різко засуджується в посланні до Римлян (наприклад, 3,8; 6,1.2.15–18). Якщо ви прийняли Христа й знаєте, яку велику ціну Він заплатив (проливши свою кров), ви захочете догодити Йому, а не ображати Його, продовжуючи грішити.
6.9 Як же тоді виходить, що іноді я все одно грішу? Невже я не помер з Христом?
З Рим. 6,6 ми дізнаємося про «давнього чоловіка» (див. 6.10) і про те, що він був розп’ятий разом з Христом. Але ми також повинні дізнатися, часто через болісний досвід, що ми все ще маємо в собі плоть («плоть» у цьому контексті стосується не фізичного тіла, а нашої грішної природи). Ось чому ми все ще здатні грішити. Щоб дізнатися більше про це, дивіться запитання до Римлян 7 (6.17–6.23).
6.10 Що означає «наш давній чоловік розп'ятий із Ним» (Рим. 6,6)?
Наш «давній чоловік» зображає те, ким ми були до нашого навернення як діти Адама, як члени його роду (Рим. 5,12 і далі). До нашого навернення ми були відповідальні перед Богом і винні. Через наше ототожнення з Христом у Його смерті, Бог проголошує, що наш «давній чоловік» також мертвий. Він більше не визнає нас такими, якими ми були до нашого навернення: винними за своєю природою.
Ви відчуваєте це? Ні. Але це правда, тому що так сказав Бог. Важливі не наші почуття, а думки Бога. Тому ми не повинні плутати нашого давнього чоловіка (який помер) з плоттю, грішною природою, яка все ще перебуває в нас (Рим. 7,17.18.25; 8,4; 1 Кор. 3,2.3)*.
* В пер. І. Огієнка (як і в пер. УБТ) два грецькі слова сома (тіло) й саркс (плоть) подано одним словом «тіло», що утруднює розуміння смислу тексту. В перекладах Ю. Попченка й Г. Деркача слово саркс подано правильно: «плоть». У наведених тут віршах стоїть саме слово саркс -плоть. – Ред.
6.11 Що мається на увазі під виразом «тіло гріховне»?
Ми знаходимо цей вислів у посланні до Римлян 6,6б: «щоб знищилось тіло гріховне, щоб не бути нам більше рабами гріха». «Тіло гріховне» — це весь механізм або система гріха в нас, сам принцип гріха в людині.
Віруючий все ще може вчинити гріх (він, звичайно, не повинен цього робити), але гріх більше не є господарем (або центром управління).
6.12 Проблему наших гріхів розв’язано через смерть Христа за нас. Але як розв’язується проблема гріха та його влади?
Вона розв’язується не смертю Христа за нас, а нашою смертю з Христом. Порівняймо це зі стосунками раба зі своїм паном у той час, коли Павло писав. Господар має права на раба, але лише доти, доки раб живе. Як тільки раб помирає, його господар нічого не може йому зробити. Так це й відносно нас. Оскільки ми померли з Христом, гріх більше не має права на нас і не має влади над нами. Це визволення (див. також 8.14).
6.13 Що означає хрещення?
Хрещення означає ототожнення з Христом у Його смерті. Як Христос помер і був похований, так і ми були хрещені (Рим. 6,2.3). Хрещення також говорить про інше. Наприклад, що хрещена особа стає учнем (Ів. 4,1.2; 1 Кор. 10,2 тощо), але в 6-му розділі послання до Римлян суть полягає в тому, що ми ототожнюємося з Христом у Його смерті, тобто померли разом з Ним.
Зауважмо, що хрещення саме по собі не дає нам жодних прав на місце на небі.
6.14 Тож як я можу знати, що я помер із Христом? Чи можу я це відчути?
Ні, ви не можете цього відчути. Якщо ви прийняли Христа у вірі, то це просто факт, і ви це знаєте, тому що Боже Слово говорить вам, що це так (Рим. 6,8.9).
6.15 Якщо я помер з Христом, як це вплине на мої стосунки з гріхом?
Гріх (принцип зла, протистояння Богові) більше не має на вас прав.
Це як людина, яка заплатила іншій людині велику суму грошей, щоб та пішла воювати замість неї. Коли уряд написав би йому: «Вам зараз потрібно йти на війну, бо ваш замісник помер», він написав би у відповідь: «Вибачайте, але я не можу піти, я мертвий». Він усвідомив, що мав право вважати себе мертвим, бо помер його замісник.
6.16 Якщо я помер з Христом, що це означає в моєму повсякденному житті?
Коли гріх хоче висунути на нас претензії, ми маємо право — і зобов’язані — вважати себе мертвими (див. попереднє запитання). Вірою ми усвідомлюємо, що ми не зобов’язані поступатися гріху (Рим. 6,10–14). Це як орендувати квартиру в орендодавця. Якщо інший орендодавець купує квартиру, ви платите орендну плату другому, а не першому. Якщо перший орендодавець приходить і вимагає орендну плату, ви говорите йому, щоб він пішов геть, тому що він більше не має прав ні на квартиру, ні на вас. Ваші зобов'язання тепер перед нинішнім власником й орендодавцем. У нас новий господар (Рим. 6,15–23).
6.17 Чи повинен віруючий дотримуватися закону (або певних правил), щоб бути впевненим, що він не грішить (Рим. 7,1–6)?
Ні. Дотримання закону чи навіть правил — це неправильна дорога. Це плотський принцип, оскільки він спирається на природні здібності людини.* Як тільки ви спробуєте так діяти, вам доведеться визнати, якщо ви чесні, що ви зазнали невдачі. Павло пояснює, що ми мертві для закону так само, як ми мертві для гріха. Зауважте також, що Бог дав закон Мойсея для дотримання лише одній нації, Ізраїлю.
Щодо питання ходіння віруючого та вимог закону до нього дивіться 6.28.
* Люди намагаються дотримуватися закону, щоб бути спасенними або, ставши віруючими, як засіб отримати благословення чи підтримувати стосунки з Богом. Вони впадають у розпач, коли розуміють, що зазнають невдачі, або (якщо вони думають, що досягають успіху), як старший брат у Лк. 15, — горді, знаходяться зовні й не знають по-справжньому Отця та Його любови.
6.18 Як же віруюча людина може жити так, як до вподоби Богу?
Не дотримуючись закону, а будучи зайнятою Христом*. Це призведе до того, що ми станемо більш схожими на Нього й будемо жити для Нього в нашому повсякденному житті. Якщо ми дозволимо Святому Духу зайняти нас Христом, тоді Святий Дух дасть нам силу жити так, як до вподоби Богу (див. 6.27 – 6.31).
* Тобто спрямовуючи свої думки й серцеві прагнення на Нього. – Ред.
6.19а Хто цей «я» в Рим. 7,7–25? Це Павло?
Ні. Це не може бути Павло, тому що у вірші 9 написано: «А я колись жив без Закону…». Ці слова не можуть стосуватись Павла, який виховувався суворим фарисеєм (Фил. 3,5).
6.19б Хто цей «я» в Рим. 7,7–25?Це невіруючий?
Ні, це не може бути невіруючий. Людина в Рим. 7 вже має нову природу; вона хоче робити те, що є добрим (в. 19) і каже: «Бо маю задоволення в Законі Божому за внутрішнім чоловіком» (в. 22). Очевидно, що це бажання нової природи, яку Бог дає при новому народженні (Ів. 3,3).
6.19в Хто цей «я» в Рим. 7,7–25?Чи це справжній віруючий?
Так, справжній віруючий, але це не віруючий в нормальному стані. Твердженням «я тілесний [плотський], проданий під гріх» (в. 14) навряд чи можна описати нормальний стан віруючого.
6.19г Хто цей «я» в Рим. 7,7–25?Тоді хто це?
Це людина, яка була народжена згори (Ів. 3,3), але є плотською, а не духовною (1 Кор. 3,1), що покладається на власну силу, намагаючись дотримуватися закону, намагаючись робити те, що добре, власною силою, і тому постійно зазнає невдач і вкрай нещасна. Вона не знає, що найбільш «духовна» або найбільш благонамірена плоть все ще залишається плоттю.
Це не нормальний стан християнина. Однак багато хто проходить через це на певному етапі свого життя, поки не навчиться вірити не лише в Христа, але й в Його діло, як достатнє для них, тобто поки вони практично не усвідомлять, що вони визволені через смерть Христа.
У своєму житті віруючий може потрапляти в цей стан неодноразово.
6.20 У чому полягає проблема цієї людини?
Знов і знов людина опиняється перед великою дилемою. Це боротьба між його новою й старою природою. Він хоче робити добре, але в підсумку не робить. Крім того, він не хоче робити зле, але знов і знов робить (Рим. 7,19).
6.21 Що відкриває для себе ця людина (Рим. 7,17–24)?
Принаймні три речі. По-перше, що вона все ще має плоть, тобто стару гріховну природу (в. 17). По-друге, що нічого доброго не живе в ній: «Знаю бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм [в плоті моїй], добре» (в. 18). По-третє, вона виявляє, що не може врятуватися сама, але потребує, щоб хтось інший врятував її: «Нещасна я людина! Хто визволить мене від цього тіла смерті?» (в. 24, пер. УБТ).
6.22 Ця людина тепер зрозуміла, що не може вибратися з бруду. Тож звідки приходить допомога?
Ближче до кінця сьомого розділу ця людина перестає шукати допомоги всередині себе й починає шукати допомоги ззовні. Вона не каже: «Як я визволюсь?», а каже: «Хто мене визволить?» (в. 24).
6.23 Який висновок зроблено в розділі 7?
Подвійний. По-перше, людина з досвіду дізналася, що вона не може зробити нічого доброго сама по собі — немає добра в її плоті (в. 18). Тоді вона усвідомлює, що є дві природи: стара й непоправно погана, і нова. Вони протиставлені одна одній. Потім вона дякує Богові (в. 25), оскільки вона усвідомлює, що все, що потрібно було зробити, вже зроблено Господом Ісусом Христом (7,25 і 8,1*).
У Рим. 8,1–11 зроблено повний висновок (див. 6.24 – 6.31).
* Цей вірш треба читати: «Тож немає тепер жодного осуду тим, які в Ісусі Христі». Друга половина вірша відсутня майже у всіх манускриптах; пор. пер. УБТ. – Ред.
6.24 Так чи може віруючий бути коли-небудь засуджений Богом (Рим. 8,1)?
Ні, тому що віруючий зараз «у Христі». І пам’ятайте, зараз Христос прославлений праворуч від Бога, тому, якби хтось хотів засудити віруючого, він мав би засудити Христа — а це неможливо!
6.25 Що мається на увазі під «законом Духа життя» й «законом гріха й смерти» (Рим. 8,2)?
Слово «закон» також може означати принцип. На землю падає камінь. Це закон природи. Закон Духа також є принципом, а саме що Дух веде нас і займає нас Христом. Таким же чином закон гріха також є принципом, а саме протидією Богові, яка веде до смерти. Як тільки віруючий покладеться на Христа, що Його діла достатньо й що немає осуду для тих, хто в Христі Ісусі (тобто як тільки він повірить в «євангелію [його] спасіння» (Еф. 1,13)), Дух Божий може вільно діяти в ньому.
6.26 Яке Боже розв’язання проблеми гріха (Рим. 8,3)?
Бог прощає гріхи, тобто вчинки, але гріх можна тільки засудити. Немає іншого способу, який відповідає природі Бога, окрім як засудити гріх. Закон не міг нічого зробити проти гріха, оскільки він був «немічний через плоть*», тобто людина не могла його дотримуватися.
* Пор. Рим. 8,3 у пер. Ю. Попченка.
6.27 Чи означає це, що віруючі продовжують робити те, що було заборонено законом? Чому ні?
Ні. Праведні вимоги закону виконуються* у віруючому (Рим. 8,4). Але причина полягає не в тому, що він намагається дотримуватися закону, а в тому, що він ходить згідно з Духом, що означає, що він ходить згідно з Божими думками й волею, а тому ненавидить зло.
* Пор. Рим. 8,4 у пер. Ю. Попченка.
6.28 Як «ходіння за Духом» здійснюється на практиці?
Дух спрямовує погляд віруючого на Христа (Ів. 14,26; 16,13.14). Це сповнює його радістю, а також бажанням уподібнитися Христу. Коли ми наслідуємо Христа, вимоги закону виконуються автоматично як побічний продукт.
Наведемо приклад. Закон каже: «Не кради». Віруючий не перебуває під законом; Дух спрямовує його думки на Христа, який був багатий, але збіднів і який сказав, що блаженніше давати, ніж брати (Дії 20,35). Коли віруючий вчиться любити Христа й наслідує Його, він хоче приносити користь іншим. Зважаючи на це, як він може красти (Еф. 4,28)?
Те, що така поведінка підходить людині, яка любить Господа, настільки очевидно, що ця поведінка не факультативна (тобто необов’язкова), а обов’язкова — себто це зобов’язання діяти належним чином, з чого можна бачити, що ми любимо Його. Ось чому апостол Іван вказує, що любити Бога і Його дітей має на увазі дотримання Його заповідей (1 Ів. 2,3; 3,22–24; 5,2.3). Коли ми когось любимо, тоді просте бажання цієї людини стає для нас заповіддю.
6.29 Але чи завжди віруючий ходить за Духом?
Було б нормально, якби він це робив, але, на жаль, як ми знаємо з досвіду, це не завжди так. Віруючий зазвичай водиться Духом, але він може засмутити Духа (Еф. 4,30). Це відбувається кожного разу, коли він грішить, тому що його погляд не спрямовано на Христа або він не живе під Його оком, тобто в спілкуванні з Ним.
6.30 Як ми можемо переконатися, що ходимо за Духом?
Просто прибравши з нашого життя все, що засмучує Духа. Якщо ви даєте місце поганим думкам, вам потрібно сповідати це перед Господом. Якщо ви скажете погане слово, зробіть те саме. Не відкладайте — коротко розкажіть це Богу. Якщо ми робимо це, Дух знову вільний, щоб спрямувати наш погляд на Христа й вести нас (Рим. 8,14). Тоді ми «умертвимо тілесні вчинки» (в. 13) і будемо ходити за Духом.
6.31 Що робить Бог, щоб допомогти нам ходити за Духом?
Бог послав нам свого Духа, щоб Він перебував у нас, у кожному віруючому (Рим. 8,10.11, див. також 1 Кор. 6,19), спрямовуючи наш погляд на Христа (Ів. 16,14), і Він дає нам свідомість того, що Бог є наш Отець (Рим. 8,15.16). Виправдання від гріхів, звільнення від влади гріха та пізнання Бога як люблячого Отця через Святого Духа – оце повне спасіння! (див. 8.13 і 8.14).
6.32 Якщо наше спасіння повне, чому багато віруючих все ще страждають у своїх тілах і вмирають? Хіба тіло не включено у наше спасіння?
Віруючі все ще страждають, тому що вони все ще є частиною творіння. Павло пояснює це в наступному абзаці (Рим. 8,18-29). Через людину гріх увійшов у світ і, як результат, «все створіння разом зідхає» (в. 22). Але й цю проблему буде вирішено. Ми чекаємо «відкуплення нашого тіла» (в. 23). Коли прийде Христос, ми отримаємо нові тіла. Тим часом, ми маємо цю «надію» й Духа, який допомагає нам у наших немочах (в. 26). Порівняйте 2.11.
6.33 Чи Бог наперед призначив когось до засудження?
Ні, Біблія ніколи так не говорить. Бог хоче, щоб усі люди були спасенні (Тит. 2,11; 1 Тим. 2,4; 2 Пет. 3,9). Крім того, Бог «тепер усім людям наказує, щоб скрізь каялися» (Дії 17,30). У Рим. 9,18 сказано, що Бог «ожорсточує», кого хоче, але лише після того, як людина сама зробиться черствою, як показує приклад фараона (вірші 14–18). У Рим. 9,22.23 чітко сказано, що Бог підготував посудини милосердя на славу, але не сказано, що Бог підготував посудини гніву для осуду: самі грішники, що не розкаялись, зробили це.
ЧУДОВА ЄВАНГЕЛІЯ СПАСІННЯ ВІДКРИТА ДЛЯ КОЖНОГО!
Резюме.
Є три великі проблеми, які тягарем лежать на людстві:
гріхи (= грішні дії);
гріх (= принцип зла, джерело злих дій);
фізичні страждання.
- Першу проблему розв’язує смерть Христа за нас (Рим. 3,1 – 5,11).
- Друга проблема розв’язується нашою смертю з Христом (Рим. 5,12–8,17).
- Третю проблему буде розв’язано, коли Христос повернеться (Рим. 8,18 –39).
Та в кожному разі ми всім завдячуємо Христу!
