БОГОНАТХНЕННІСТЬ БІБЛІЇ
Це тема фундаментальної важливости, оскільки вона стосується надійности самого Слова Божого. Жодну іншу біблійну доктрину не можна захистити від нападу ворога, якщо ми не маємо впевнености, що можемо повністю покладатися на кожне твердження — навіть на кожне слово — у натхненному тексті, тому що «Усе Писання богонатхненне» (2 Тим. 3,16, пер. УБТ).
8.1 Чи правда, що Біблія натхнена Богом?
Так. Процитую лише один із багатьох уривків з Писань, які підтверджують це (докладніше див. нижче): «Усе Писання богонатхненне» (2 Тим. 3,16, пер. УБТ).
8.2 Чи справді богонатхнення має значення?
Так. Якби Біблія не була богонатхненою, то вона була б просто частиною літератури серед багатьох інших, без жодного морального, духовного чи певного практичного авторитету — і без будь-якого одкровення від Бога.
Без богонатхненности у вас немає Слова Божого; ви втрачаєте основу всього біблійного вчення. Усі численні християнські доктрини, чи то про особистість або діяльність Христа, чи то про церкву, царство або пророцтво — все це можна захистити, лише якщо біблійний текст достовірний, тобто якщо він походить безпосередньо від Бога.
8.3 Що саме означає богонатхненність?
Слово в 2 Тим. 3,16 теопнеустос дослівно перекладається «Бог-вдихнув». Святе Письмо є «надихнутим Богом», тобто воно походить безпосередньо від Нього. Дуже корисний опис цього процесу можна знайти в Діях 1,16: «Належало збутись Писанню тому, що устами Давидовими Дух Святий був прорік». Це богонатхнення: Бог говорить вустами людини, обраної для цієї мети.
Люди, яких Бог використовував для написання Біблії, були «проваджені Духом Святим» (2 Пет. 1,21).
8.4 Особистість автора не відігравала жодної ролі в кінцевому продукті?
Відігравала, і чималу. Стиль Павла (логічний та сповнений міркувань) відрізняється від стилю Івана (простий, але глибокий) і від стилю Петра. Павло був учнем відомого вченого Гамаліїла; Петро був рибалкою з Галілеї, який не навчався. Бог використовував обох, щоб досягти результату, який був у Нього в намірах.
Бог також використав, наприклад, компетентність Луки, лікаря, який був здатний висвітлити людську сторону подій. У Старому Завіті Він використовував досвід Давида, щоб надати змісту псалмам, які він написав, і його поетичний дар, щоб зробити їх глибоко вражаючими.
8.5 Невже кінцевий продукт таким чином є людським і тому недосконалим?
Зовсім ні. Результат був саме таким, як задумав Бог. Кожне слово дано Ним (див. нижче).
8.6 Як Слово може нести ознаки авторів і водночас бути Словом Бога?
Подумайте про скульптора. Він може використовувати різні інструменти в процесі виготовлення, наприклад, статуї. Ви навіть можете побачити сліди інструментів на кінцевому продукті, але вони там, тому що скульптор вміло використав знаряддя, щоб досягти бажаного ефекту. Отже, Бог вибрав і використав особистості та обставини життя різних авторів, щоб досягти запланованого результату.
8.7 Чи виправляв коли-небудь Господь щось, що написали автори Старого Завіту?
Ні. Господь часто цитував Старий Завіт, але ніколи не говорив нічого, що вказувало б на те, що вони зробили помилку. Його використання Святого Письма показує, що Він вважав його абсолютно авторитетним (див., наприклад: Мт. 4,4.7.10; 5,17; 21,16; 26,31.54; Лк. 4,17–21; Ів. 17,12).
У Мт. 5,17 Він каже: «Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, Я не руйнувати прийшов, але виконати». Це правда, що багато віршів Нового Завіту, що цитують Старий Завіт відповідають тексту грецького перекладу (Септуагінта), який існував за часів Господа та Його апостолів, і що цей переклад іноді відрізняється від оригінального єврейського тексту Старого Завіту. Однак поглиблене вивчення тексту показує, що ці варіації походять з божественного наміру (порівняйте, наприклад, Пс. 67 (68),19 з Еф. 4,8, або Пс. 39 (40),7 з Євр. 10,5).
8.8 Чи розуміли автори, що вони пишуть?
Не обов'язково. Про старозавітних пророків написано: «…розвідували та допитувалися пророки, що звіщали про благодать, призначену вам. Вони досліджували, на котрий чи на який час показував Дух Христів, що в них був, коли Він сповіщав про Христові страждання та славу, що прийдуть по них» (1 Пет. 1,10.11). Автори Нового Завіту в цілому розуміли те, що вони писали. Винятком можуть бути частини Об’явлення, де Іван міг не розуміти повного змісту своїх видінь.
8.9 Бог дав слова чи лише загальні уявлення?
Бог дав слова. Павло стверджує, що апостоли сповіщали словами, яких навчав Святий Дух (1 Кор. 2,13). Це був принцип із найдавніших днів: Бог сказав про правдивого пророка: «…і дам Я слова Свої в уста Його» (Повт. Зак. 18,18 і наступні вірші). Мойсей говорить наприкінці Повт. Зак.: «Оце слова заповіту, що наказав був Господь» (28,69). Давид сказав це так: «Дух Господній говорить в мені, а слово Його на моїм язику» (2 Сам. (2 Цар.) 23,2). Дивіться також Езд. 7,11; Зах. 7,12 і навіть останню книгу Нового Завіту (Об. 22,18–19). Усі ці уривки посилаються на слова, сказані Богом.
Господь Ісус сказав: «Доки небо й земля не минеться, ані йота єдина, ані жаден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеться все» (Мт. 5,18). Його використання старозавітних уривків продемонструвало абсолютну довіру до їхнього формулювання (див., наприклад, 22,31.32.43.44).
У Гал. 3,16 апостол Павло вказує, що текст у Бут. 22,18 говорить, що обітниці дані «насінню», а не «насінням». Він будує свою аргументацію на тому факті, що тут використано однину, а не множину. Це не залишає жодного сумніву, що він покладався на словесну точність і натхненність Святого Письма.
8.10 Чому вербальне натхнення* є таким важливим?
Бо Біблія (і мова загалом) складається зі слів. Якщо ви не можете покладатися на слова, ви не можете покладатися ні на що. Суддя повинен ґрунтувати свої рішення на словах закону. При виконанні своїх обов'язків виконавець заповіту повинен спиратися на точне формулювання заповіту. Якщо слова невизначені, то речення та твердження не мають сенсу й втрачають всю свою цінність.
* Тобто богонатхненність слів Біблії. – Ред.
8.11 Богонатхненність відноситься до всієї Біблії чи лише до доктринальних частин?
До всієї Біблії. Ми читаємо в 2 Тим. 3,16: «Усе Писання, богонатхненне». У 1 Кор. 2,13 Павло каже: «Що й говоримо не вивченими словами людської мудрости, але вивченими від Духа Святого». Кажучи «ми», він включає інших апостолів. Далі, в 1 Тим. 5,18 ми читаємо: «Бо каже Писання». За цим висловом йдуть дві цитати, одна з Повторення Закону, а друга — з Євангелії від Луки. Це означає, що обидві згадуються як частини «Писання». Подібним чином Петро посилається на послання Павла та «інші Писання» разом (2 Пет. 3,16), маючи на увазі, що послання апостола богонатхненні.
8.12 Чи Біблія стверджує, що вона є Божим Словом?Чи Біблія стверджує, що вона є Божим Словом?
Так. Фраза «Так сказав Господь» або подібна їй зустрічається майже 700 разів тільки в П’ятикнижжі. Вона також зустрічається:
- близько 400 разів в історичних книгах;
- близько 400 разів у пророків;
- близько 150 разів лише в Ісаї!
У Єзекіїля ви знайдете такі вирази, як «І було мені слово Господнє таке» тощо, приблизно 350 разів.
Нарешті, у Новому Завіті слово «написано» зустрічається близько 80 разів. Жодна інша книга не має навіть віддалено подібної заяви, що вона є Словом Божим.
8.13 Що саме є богонатхненним — оригінальні твори, копії рукописів чи наші переклади?
Оригінальні писання, тобто тексти, які були написані Мойсеєм, Давидом, Павлом та іншими авторами.
8.14 Але хіба скопійовані рукописи не повні помилок?
Оригінальні писання Старого Завіту переписувались із надзвичайною точністю. Це було забезпечено різними методами, наприклад, шляхом підрахунку того, скільки разів в рукопису зустрічається кожна літера. Якщо літера не зустрічалась в копії стільки ж разів, скільки в оригіналі, процес перевірки починався заново.
Доказів точности передачі безліч. До 1947 року найдавніші відомі рукописи Старого Завіту були датовані приблизно 1000-м роком після Р. Х. Біблійні критики стверджували, що вони були дуже неточними, оскільки минуло стільки століть. Відкриття знаменитих сувоїв Кумрану (Мертвого моря) того року довело, що критики помилялися. Печери в Кумрані містили копії всіх книг Старого Завіту, крім книги Естер, датовані 100-200-ми роками до Р. Х. Ретельне порівняння показало, що ці рукописи були практично ідентичні тим, що датуються 1000-м роком після Р. Х. Це правда, що між рукописами Нового Завіту є відмінності, але жодна з них не торкається питань, важливих для християнського вчення. І в жодній іншій книзі подібного віку немає такої кількости доступних рукописних свідчень (дев’ять для Війн Цезаря та одне для Тацита, але 5500 для Біблії), жодне з яких не є таким раннім: деякі фрагменти Нового Завіту датуються приблизно 150-м роком після Р. Х.
8.15 Але хіба переклади не дуже неточні?
Деякі з них, так. Не використовуйте сучасні переклади типу парафраз, а також ті, які намагаються виправити Біблію, оскільки перекладачі вважають певні твердження такими, що не відповідають їхнім упередженням і людським ідеям. Намагайтеся використовувати ті, що якомога точніше передають оригінальні тексти.
8.16 Отже, наша Біблія не є богонатхненним Словом?
Слід зазначити, що Господь й автори Нового Завіту використовували Септуагінту (див. 8.7) і цитували з неї, кажучи: «Написано». Тому ми можемо спокійно покладатися на адекватний переклад і сприймати його як Боже Слово.
8.17 Чи говорив Господь щось відносно того, чи був Старий Завіт натхненним?
Так, говорив. Багато разів. Він використовував Старий Завіт як абсолютно авторитетний (див. 8.7). Він поставив слова Старого Завіту на той самий рівень, що й свої власні слова (порівняйте Мт. 5,18 з 24,35). Він посилався на Адама і Єву, Каїна, Ноя, Мойсея, Давида тощо, кожного разу представляючи старозавітні оповіді як абсолютно правдиві й авторитетні. Ці писання були для Христа основою для авторитетної та остаточної відповіді на всі запитання (про воскресіння, шлюб, розлучення та багато іншого).
Нарешті, Він представив себе як предмет «усього Писання» (Лк. 24,27).
8.18 Як ми знаємо, що Новий Завіт також натхненний?
Різні автори Нового Завіту визнають твори один одного (1 Тим. 5,18б; 2 Пет. 3,15.16). Вони ставлять їх на той самий рівень, що й писання Старого Завіту (див. 8.11).
8.19 Як ми знаємо, що для Біблії було вибрано правильні книги?
Богонатхненні писання мали таку духовну силу, що самі принаджували духовних людей. І ті знали, що мають справу зі святими богонатхненними писаннями, багато з яких прямо стверджували, що вони є Боже Слово.
Цікаво, що Господь посилався на «пророків», «псалми» та «писання» як на відомі та визнані збірки (наприклад, Мт. 26,56), як й автори Нового Завіту (наприклад, Лк. 24,27).
8.20 Але хіба в Біблії немає протиріч?
Біблія ставить людину в Боже світло. Ось чому вона схильна ненавидіти цю книгу й намагатися знайти в ній протиріччя. Однак 90% уявних протиріч виникають через незнання, або погані наміри, або й те, і інше.
Так, виникають реальні труднощі, такі як відмінності між Євангеліями або між розповідями про ті самі події в книгах Самуїлових + Царів і книгах Хронік. Це той випадок, коли нам треба просити Бога допомогти зрозуміти божественний задум Святого Письма. Якщо ми це робимо, труднощі зникають та стає видно красу богонатхненности, і стає зрозуміло, що відмінності виникають через чіткий намір з боку Бога показати нам різні аспекти життя Його Сина або Його народу. У деяких надзвичайно рідкісних випадках може виникнути помилка. Наприклад, у 2 Цар. (4 Цар.) 8,26 вказано вік Ахазії 22 роки, тоді як у 2 Хр. 22,2 він становить 42 роки — можливо, це результат помилки копіювання. Але наша віра не залежить від цієї деталі.
8.21 А як щодо слів, сказаних злими людьми й записаних у Біблії?
Біблія містить такі слова, як: «Будем їсти та пити; бо ми завтра вмрем» (1 Кор. 15,32). Такі вірші не є вираженням думок чи істини Бога, але вони достовірні та натхненні: вони вказують нам на те, що є люди, які думають і говорять так.
Ми також знаходимо вислови сатани в Біблії (Книга Йова та Євангелія), але Бог використовує це, щоб просвітити нас про роль сатани, на що він здатний і що не в його силах, що Бог робить з ним і про перемогу Господа над ним. Спосіб, у який Бог передає слова сатани, абсолютно натхненний.
Брехня, яку сини Якова сказали своєму батькові про те, що сталося з Йосипом, також повідомляється під натхненням (Бут. 37,32). Це показує нам серце людини, причину Божого покарання та божественне провидіння, яке виконує наміри благодаті, незважаючи на зло людини.
Книга Еклезіястова містить твердження, які важко прийняти. Значна частина цієї книги — це не відкриття божественної істини, а розкриття міркувань людини «під сонцем». Усе це є натхненним й істинним у тому сенсі, що Бог говорить нам про природний стан людини.
8.22 Отже, який підсумок того, що Біблія говорить про себе?
Біблія чітко говорить, що вона є Слово Боже. Це передбачає повне вербальне натхнення й, отже, непогрішність. Подякуймо Богові, що Йому було до вподоби відкрити себе людині в такий надійний спосіб. Біблія – це саме небезпечне у всесвіті: «Небо й земля проминуться, але не минуться слова Мої» (Лк. 21,33).
8.23 Але чи можемо ми покладатися на власне свідчення Біблії про себе?
Так. Будь-які свідчення третьої сторони були б досить слабкими. Якщо Бог відкрив себе у своєму Слові, як вірить кожен християнин, тоді Його Слово говоритиме про себе та за себе. Позабіблійні докази лише ведуть до приниження його невід’ємного авторитету. Єдине джерело, з якого ми можемо дізнатися, чи богонатхненна Біблія й що саме це означає, це сама Біблія! Божа книга говорить сама за себе.
